Що зараз відбувається на тимчасово окупованій території Софіївської громади?
Ситуація там не просто важка - вона погіршується щодня. Окупаційна влада посилює контроль над усім: бізнесом, школами, повсякденним життям.
Підприємцям нав’язують нові «правила» користування землею. Місцеве населення змушують оформити землю за окупаційним законодаством. Хто не погоджується - не отримує ні копійки оренди.
Зарплати знижують навіть тим, хто працює, а з нового року обіцяють великі штрафи за будь-яку «помилку» в документах.
У школах з нового навчального року - жодного слова рідною мовою (навіть формально, як було раніше). Крім того, кількість шкіл окупанти планують значно скоротити. І вже влаштували на території громади "голодні ігри" за виживання між кількома школами.
Свята, які були звичними - заборонені. Дітей забирають до літніх таборів углиб окупованої території або на територію росії, подалі від батьків.
В окремих селах все більше російських військових. Будинки тих, хто виїхав, заселяють окупанти.
Місцевих молодих чоловіків 18–30 років все частіше примусово "прізивают" до російської армії потім силою змушують підписувати контракт. У доволі великій кількості вручаються повістки по селам з акцентом на осінній призив.
Працівники "культури" або звільняються, або йдуть у неоплачувані відпустки.
До речі, чомусь, у наших ЗМІ доволі рідко говорять про стан пенсійного забезпечення на ТОТ: цього року (а також у 2027 році) за російським законодаством не передбачено вихід на пенсію за віком (крім тих, хто набув це право раніше та пільговиків). У 2024 році в рф (твідповідно, задекларовано і на ТОТ) на пенсію вийшли 58-річні жінки та 63-річні чоловіки. Лише у 2026 році на отримання пенсії можуть претендувати жінки й чоловіки, які досягли 59 та 64 років відповідно. А з 2028 року на пенсію відповідно виходитимуть уже 60-річні жінки й 65-річні чоловіки. Плюс вимоги до стажу. Таким чином, більшість чоловіків на ТОТ не цього віку просто не доживає, а ті, хто фізично може дожити до цього віку, через стан здоров'я не можуть працювати. Особливо, у нашій сільській місцевості.
Все зазначене вище - це не винятки. Це - нова "норма" для людей, які живуть під окупацією.
Можливо, щось із цього вже звучить знайомо. Але варто пам’ятати: для багатьох - це не новина, а реальність, у якій жителі громади, що залишились на ТОТ, змушені жити вже третій рік.
У громаді досі щонайменше 4 цивільних у полоні. Продовжуються точкові облави. Через жалюгідний стан медицини на ТОТ рівень смертності більш ніж у 7 разів перевищує народжуваність.
Це - не просто статистика. Це чиїсь батьки, діти, сусіди. Це долі людей, які залишились там, бо не мали змоги виїхати чи покинути рідне. Не варто звикати до цієї реальності, яка поки триває. Її треба пам’ятати. І, в силу можливостей, підтримувати тих, хто живе в ній щодня.
